БАЗА ДАНИХ ЕЛЕМЕНТІВ НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ – сукупність відповідним чином структурованих даних, для фіксації, збереження елементів нематеріальної культурної спадщини і доступу до них за спеціальними правилами. Збереження інформації у базі даних забезпечує централізоване накопичення і колективне використання даних, керування, дотримання стандартів, безпеку і цілісність даних про елемент нематеріальної культурної спадщини, скорочує надмірність і усуває суперечливість даних.
ВИЯВЛЕННЯ ЕЛЕМЕНТА НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ – сукупність польових, пошукових, науково-дослідних заходів з метою визначення наявності та культурної цінності елемента нематеріальної культурної спадщини як важливої частини життя громади, групи чи окремих осіб.
ДЕРЖАВИ-УЧАСНИЦІ – це держави, які зобов'язані Конвенцією про охорону нематеріальної культурної спадщини і у відносинах між якими ця Конвенція є чинною (ст.2.4 Конвенція, 2003).
ДОСЛІДЖЕННЯ – науково-пошукова, науково-практична діяльність, спрямована на одержання нової інформації про об'єкти культурної спадщини, історичні населені місця, традиційний характер середовища, який є типовим для певних культур або періодів розвитку.
ЕЛЕКТРОННА БАЗА ДАНИХ ЕЛЕМЕНТІВ НКС – це сукупність уніфікованих інформаційних даних про елементи нематеріальної культурної спадщини за галузевими напрямками конвенції, 2003 (ст. 2, п. 2.) відповідно до концептуальної структури баз даних в інформаційних системах.
ЕЛЕМЕНТ НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ – це нерозкладний компонент, що історично та культурно значимий як для спільнот, груп та окремих осіб, у системі НКС, яка представлена усними традиціями та формами вираження, зокрема в мові як носії нематеріальної культурної спадщини; виконавським мистецтвом; звичаями, обрядами, святкуваннями; знаннями та практиками, що стосуються природи та Всесвіту; традиційними ремеслами.
ЖИВА ТРАДИЦІЯ – це спадковість збереження безперервно існуючих елементів нематеріальної культурної спадщини у природньому середовищі. Традиція (від лат. traditio – передача) традиційна передача від одного покоління до іншого форм діяльності та спілкування, а також супутніх їм звичаїв, правил, уявлень, цінностей.
ЗАОХОЧЕННЯ НОСІЇВ ЕЛЕМЕНТІВ НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ – це духовна відзнака та матеріальна підтримка на державному рівні дослідників, носіїв елементів НКС, зберігачів знань та практик про елементи нематеріальної культурної спадщини (засновано премію відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.2005 р. No 841 «Про заснування премії імені В. М. Гнатюка за збереження й охорону ематеріальної культурної спадщини»).
ІНВЕНТАРИЗАЦІЯ НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ – процес паспортизації, створення та ведення Переліків (місцевих, обласних, регіональних), Національного реєстру елементів нематеріальної культурної спадщини, наявних як на території України, так і територіях суміжних держав.
КОНВЕНЦІЯ ЮНЕСКО ПРО ОХОРОНУ НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ – це міжнародний документ, який регулює питання охорони нематеріальної культурної спадщини держав учасниць, що приєдналися до цієї Конвенції (дата підписання – 17.10.2003).
КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА – частина матеріальної і духовної культури, яка створена минулими поколіннями, витримала випробування часом і що передається наступним поколінням як щось цінне і шанобливе.
КУЛЬТУРНА ТРАДИЦІЯ – специфічне ядро культури, у якому опредмечена діяльність минулих поколінь, що зберігає стабільні форми життєдіяльності людей. Через це К. т. залишається універсальним механізмом, який завдяки селекції життєвого досвіду, його акумуляції і просторово-часової трансмісії дає змогу досягти необхідної для існування соціальних організмів стабільності. Терміни «культура» і «традиція» у певному теоретичному контексті є майже синонімами. Культура визначає сам феномен, а традиція – механізм його функціонування. Традиція – це мережа (система) зв’язків сучасності з минулим. За допомогою цієї мережі здійснюються відбір, стереотипізація досвіду і передача стереотипів, які потім знову відтворюються. Це інтегральне явище, що включає в себе звичаї, ритуали і ряд інших стереотипізованих форм людської діяльності. Традиція є такою інформаційною характеристикою культури, яка відображає всі без винятку сфери суспільного життя тією мірою, якою вони несуть у собі прийнятий групою, тобто соціально стереотипізований досвід. Тобто традиція – це відображений у соціально організованих стереотипах груповий досвід, який через просторово-часову передачу акумулюється і відтворюється в різних людських колективах. За допомогою культури утворюються і консолідуються окремі людські спільності, і в цьому процесі культурна традиція виконує функцію відтворення соціокультурних реалій.
КУЛЬТУРНІ ЦІННОСТІ – об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України.
КУЛЬТУРНІ ПРАКТИКИ – це Реєстр національного досвіду (12 кращих практик). Він містить програми, проєкти і заходи, що якнайкраще відображають принципи і цілі Конвенції.
НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ – сукупність творчої діяльності народу, яка виявляється у різних видах мистецтва: в усній словесній поезії, музичних вокально-інструментальних творах, танцях, хороводах, сценічній драмі, в народній архітектурі та найрізноманітніших різновидах малярської, декоративно-ужиткової творчості – вишивання, різьблення, художнє ткання, писанкарство, кераміка, витинання тощо.
НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ, НАРОДНА ПОЕЗІЯ, НАРОДНА СЛОВЕСНІСТЬ ЧИ ФОЛЬКЛОР (англ. – мудрість народу) – колективна уснопоетична творчість, що у досконалій мистецькій формі відображає життя, працю, боротьбу за кращу долю, історію, побут, думки, прагнення й погляди трудового народу, а також побутує в його середовищі.
НАЦІОНАЛЬНИЙ РЕЄСТР НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ – реєстр державного обліку елементів нематеріальної
культурної спадщини України з метою їх охорони у відповідності до статті 12 Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини (2003).
НЕМАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА – звичаї, форми показу та вираження, знання та навички, а також пов'язані з ними інструменти, предмети, артефакти й культурні простори, які визнані спільнотами, групами й у деяких випадках окремим особами як частина їхньої культурної спадщини. НКС, що передається від покоління до покоління, постійно відтворюється спільнотами та групами під впливом їхнього оточення, взаємодії з природою, формує почуття самобутності й наступності, сприяючи таким чином повазі до культурного різноманіття й творчості людини (Закон України «Про культуру» від 14.12.2010 No 2778). Для цілей Конвенції (ст. 2.1 Конвенція 2003) до уваги береться лише та нематеріальна культурна спадщина, яка є сумісною з існуючими міжнародними договорами з прав людини, з вимогами взаємної поваги між спільнотами, групами та окремими особами, а також сталого розвитку.
НЕФОРМАЛЬНА ОСВІТА – це здобуття знань, умінь і навичок для задоволення освітніх особистісних потреб, нерегламентоване місцем здобуття, терміном та формою навчання, заходами державної атестації.
НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ТА ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ УКРАЇНИ – це регулятивно-нормативні документи щодо нематеріальної культурної спадщини України.
НОСІЙ НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ – окрема особа або група (и) осіб, спільноти, які є носіями, творцями, зберігачами та популяризаторами автентичних форм елементів нематеріальної культурної спадщини.
ОБЛІКОВА КАРТКА ЕЛЕМЕНТІВ НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ – це документ, що містить загальну інформацію та наукове обґрунтування необхідні для ідентифікації елемента нематеріальної культурної спадщини з метою фіксації їх у Національному реєстрі та Репрезентативному списку світової нематеріальної культурної спадщини або Списку нематеріальної культурної спадщини, що потребує термінової охорони. (Форма Облікової картки затверджена Міністерством культури України No1521 від 14.12.2012 р. (у редакції наказу Міністерства культури
України від 07.11.2014 No 951).
ПОПУЛЯРИЗАЦІЯ, ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА ОХОРОНА НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ – це нормативно-правові документи, програми, заходи.
РАТИФІКАЦІЯ – затвердження верховним органом державної влади міжнародного договору, підписаного уповноваженими на це особами.
РЕЄСТР ЦІННОСТЕЙ НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ – це довгострокова державна програма з охорони нематеріальної культурної спадщини.
РЕЄСТР – це інформаційна система, яка включає в себе базу даних елементів НКС (моніторинг матеріалів інвентаризації, документування, опрацювання допоміжних матеріалів, відображення у Базі даних тощо) як у паперовому, так і у електронному вигляді.
РЕСПОНДЕНТ – особа, від якої збирач записує фольклорні твори. У науковій літературі також використовують інші терміни: інформант, інформатор. Останні два слова у народному середовищі, особливо на західноукраїнських теренах, можуть сприйматися негативно, тому їх намагаються, як і загалом специфічно наукової термінології, у розмовах із респондентами потрібно уникати.
СПИСОК – це перелік елементів нематеріальної культурної спадщини визнаний на Міжнародному рівні.
Списки Міжнародного значення:
1. Репрезентативний список нематеріальної культурної спадщини людства (ст.16 Конвенція, 2003).
2. Список нематеріальної культурної спадщини, що потребує термінової охорони (ст.17 Конвенція, 2003).
ТРАДИЦІЙНА КУЛЬТУРА – це культура, в якій регуляція здійснюється на підставі звичаїв, традиції, установлень.
ТРАДИЦІЯ – досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки і т. ін., що склалися історично і передаються з покоління в покоління; звичайна, прийнята норма, манера поведінки, усталені погляди, переконання когось; узвичаєння, узвичаєність, неписаний закон.
ФОЛЬКЛОР (або традиційна й народна культура) - є сукупність заснованих на традиціях культурного співтовариства творінь, виражених групою або індивідуумами й визнаних у якості відбиття сподівань співтовариства, його культурної й соціальної самобутності; фольклорні зразки й цінності передаються усно, шляхом імітації або іншими способами. Його форми включають, зокрема, мову, літературу, музику, танці, ігри, міфологію, обряди, звичаї, ремесла, архітектуру та інші види художньої творчості.
ФОЛЬКЛОРИСТИЧНЕ ПОЛЬОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ – це наукове дослідження, яке проводять безпосередньо серед народу з метою збирання відомостей про побутування фольклорної традиції: фольклорний репертуар, носіїв фольклору, обрядовий, побутовий, суспільно-історичний та загальнокультурний контексти функціонування фольклору. Матеріали польового фольклористичного дослідження є одним із найважливіших джерел вивчення фольклорної традиції народу. Найпоширенішою формою фольклористичного польового дослідження є фольклористична експедиція – виїзд групи фахівців у конкретну місцевість та її обстеження у визначений термін. Інша форма фольклористичного польового дослідження – стаціонарне польове дослідження – передбачає тривале перебування дослідника серед місцевого населення, дає змогу детально пізнати його щоденне життя і побут, а також спостерігати за традиційною культурою в її природному функціонуванні.
ФОРМАЛЬНА ОСВІТА – це освіта, спрямована на одержання або зміну освітнього рівня та кваліфікації в навчальних закладах та установах освіти згідно з визначеними освітньо-професійними програмами і терміном навчання, заходами державної атестації, що підтверджується отриманням відповідних документів про освіту.
Нематеріальна культурна спадщина [Електронний ресурс] // Обласний методичний центр культури і мистецтва Запорізької обласної ради : [сайт]. – Електрон. текст. – Режим доступу : http://www.zomc.org.ua/nematerialna-kulturna-spadhina.